Весь семестр обговорюючи глобальні світові та людські питання, у кінці хотілося б зачепити філософську проблему актуальну саме для нашої країни.
«Дух нації» не щось заздалегідь цілісне, незмінне, а динамічне утворення, що охоплює внутрішній діалог. У цьому сенсі вислів французького письменника та історика Жозефа-Ернеста Ренана (1823-1892) «нація є щоденний плебісцит» містить момент істини. Ви з цим погоджуєтесь?
Так, адже свідомість нації та її "дух" формується і розвивається під тиском певних обставин та життєвих ситуацій. Реакція на них звичайно зумовлена якимись генетичними рисами, притаманними виключно цьому народові. Але вони теж змінні.
ОтветитьУдалитьАнна Троценко
Безумовно, не можу не погодитись з висловом Ренана, однак такий плебісцит вимагає спільного комунікативного простору, основою якого є національна культурна традиція.
ОтветитьУдалитьНа жаль, побутують думки (і це правда), що українській філософії ще далеко до рівня європейської. Але так сталося під тиском обставин, обмежуючих факторів, які впродовж багатьох століть гальмували розвиток української філософської думки. Україна навряд чи може похвалитися Декартом, Ніцше або Фройдом. Імена наших філософів у світі не так широко відомі. У минулому немало філософських творів з політичних та ідеологічних мотивів було вилучено з українського культурно-інтелектуального контексту (філософські твори П. Юркевича, а також мислителів, які творили в еміграції, - І. Мірчука, М. Шлемкевича, Д. Чижевського, І. Лисяка-Рудницького та ін.). Також чимало праць писалися з відомих вам історичних причин не рідною українською, а частіше російською мовою, за що їх помилково вважали надбанням російських філософів.
Взагалі, на мою думку, філософські ідеї В ПРИНЦИПІ всі між собою пов*язані, незалежно від того, якої мислитель національності. Розглянути хоча б праці Шелера, Хайдеггера, Сартра: вони всі вивчають людську природу і мету людської діяльності, призначення людини. Тобто, філософські концепції впливають одна на одну.
З Україною ситуація та сама: ми черпаємо інформацію в світі, світ запозичує щось наше. Без такої циркуляції думок ніяка комунікація неможлива.
Я вважаю, що в Україні «національна філософська традиція» ще тільки набирає обертів і, можливо, нові, свіжомислячі індивіди, революціонери десь серед нас, їм тільки потрібен час, щоб розкритися.
Марія Шененко
Я згодна з тобою, Маріє, тільки зараз, коли наша країна незалежна ми дізнаємося про українських філософів. Для мене особисто відкриттям став І.Франко з його "концепцією вільного шлюбу та общини".
ОтветитьУдалитьЗначно складніше (особливо у зв'язку з довготривалою бездержавністю) вирішити, тексти яких філософів ми можемо розглядати в історії української філософії. Щодо цього не позбавлений сенсу підхід, за яким об'єктами дослідження в історії національної (української) філософії можуть бути будь-які філософські ідеї і теорії, що в той чи інший спосіб стали важливим явищем інтелектуального життя української нації. Це дає змогу розглядати різноманітні зовнішні запозичення і впливи, а також рецепції, тлумачення текстів українських філософів та інтелектуалів у культурних просторах поза межами України, з'ясування міжнародних інтелектуальних зв'язків і спілкувань у різні періоди історії української філософської думки.
Отже, замість пошуку одного вичерпного критерію, за яким діяльність філософів, інтелектуалів, літераторів чи окремі їхні тексти мають досліджуватись в історії української філософії, дослідник змушений брати до уваги поєднання різних ознак: належність автора ідей до певної нації-етносу; його національна самосвідомість; мова написання твору; зв'язок філософського мислення з особливостями української культури та ментальності; праця в українських національно-культурних установах тощо. Хоча на сьогодні надають перевагу вислову «історія української філософії» (на противагу раніше вживаним «філософія на Україні» чи «в Україні»).
Аліна Шейко
Постає питання: чи можемо ми говорити про таке явище, як філософія в Україні? Адже наша крайна ще зовсім молода, її історія чітко вказує на постійне негативний вплив "ззовні". Але я одразу згадую С. Кримського. Він, представник Київської філософської школи, лауреат Шевченківської премії, може слугувати яскравим прикладом того, що, недивлячись на усіляки негаразди, український народ здатний творити щось прекарсне, щось своє.
ОтветитьУдалитьВалерія Смеюха
рення нації є надзвичайно довгим та складним процесом, в ході якого з'являються й утверджуються певні культурні цінності, формується світогляд людей і в той же час змінюється філософська думка. Суспільство й країна розвиваються, відбуваються певні процеси всередині й ззовні них, і це не може не вплинути й не позначитися на цьому самому "дусі нації", який формувався протягом століть, продовжує формуватися зараз і, без сумніву, буде формуватися й потім. Кожна епоха і кожне покоління пов'язані між собою, але все ж усі вони мають певні свої особливості, що з'являються й видозмінюються в ході історії. Саме тому процес утворення "духу нації" є досить складним, а також динамічним та безперервним.
ОтветитьУдалитьМацьоха Лілія
Я погоджуюсь з висловом Ренана про те, що «нація є щоденний плебісцит». Ця концепція є особливо актуальною в наш час, коли українська нація є скоріш штучно створеною «уявною» спільнотою. Хоча наша сучасна нація і має міцне традиційне підґрунтя, проте вона не може собі дозволити жити лише минулим і не розвиватись. Ми і так багато чим ризикуємо, зберігаючи елементи пострадянського суспільства. Проте в умовах сьогодення, «народне рішення» (буквальний переклад «плебісциту») не творить державу, не визначає принципи державної політики, але в той же час за народом залишається його право на самовизначення і формування «духу нації» (в цьому випадку ми ототожнюємо поняття народ і нація). Тому твердження Ренана є досить суперечливе і залежить від того, що ми маємо на увазі під «плебісцитом». Якщо його розглядати як «всенародне голосування щодо політичної долі держави», то можна однозначно заперечити Ренану, адже волевиявлення нації не визначає державну політику. А якщо говорити про плебісцит як про соціальне явище, то звичайно ж лише те, що було схвалено більшістю, має право називатись національним.
ОтветитьУдалитьМачула Маргарита
Плебісцит, як зазначила Маргарита - це рішення народу, але не завжди громадяни цього ж народу( і тут я маю на увазі саме "кровних" українців, не зазаначаючи у даному контексті представників національних меншин)приймають рішення на його користь. На жаль під впливом багатьох факторів, а найбілше історично-політичних багато укранців не вважають себе приналежними до цієї нації і, коли потріюно зробити вибір, який вплине на хід розвитку нашого суспільства вони здійснюють його позапцеп, необдумано або ж за принципом "моя хата скраю".
ОтветитьУдалитьЇм на противагу стають свідомі україці для яких питання нації, народу, держави чось варте.
Ці два типи укріїнців разом співіснують у суспільстві і рішення кожного з них так чи іакше впливає на свідомість кожного.
Тому я погоджусь з запропонованим Аліною висловом Жозефа-Ернеста Ренана, що "нація є щоденний плебісцит", але хочу додати, що, окрім зазначених нами факторів, варто ще й також брати до уваги фактор людський, громадянський.
А щодо філософів, то навіть одне ім"я Сергія Кримського варте того, щоб про Україну знали і вважали її громадян розумною й освідченою нацією.
Аліна Шевчук
В теперішній Україні "народне рішення" формально стосується до всіх сфер життя. Оскільки держава (а отже, народ) взяла за основу засади демократії, вона зобов'язалася їх дотримуватися. Тому зневага прав народу частинкою, яка або також приписує себе до української нації, або зовсім себе з нею не ототожнює, є порушенням прав людини та відокремлення тієї частинки від загального цілого, тобто від "духу нації". До "духу нації" належать як вдалі, так і хибні рішення народу, але не насильство над правом його вибору.
ОтветитьУдалитьФедчук Оксана