Як ефективно (продуктивно та якісно) мислити?

(Петрович Ольга)

1. Кант про логічну довершеність знань. 

Кант основну увагу приділяє визначенню поняття істини. Адже саме істина є основною досконалістю знання, а отже і метою здобуття знань. Але на шляху до досягнення істини потрібно бути обачними, адже існує поняття помилковості (заблуждение) – хибності (ложности), що приймається за істинність. А хибність, у свою чергу, є протилежністю істинності, а отже, зовсім не є тим, до чого ми прагнемо. Причиною виникнення помилковості Кант вважає непомітний вплив чуттєвості на розум, на наші судження. Під дією почуттів, емоцій те, що є суб’єктивним, ми сприймаємо як об’єктивне. Отже, те, що ми бачимо як істину(бачення істини), змішуємо із самою істиною. І саме бачення робить можливим помилковість, є її джерелом. Також джерелом помилковості є і сам розум, адже він „недооцінює” вплив чуттєвості на себе, не приділяє йому належної уваги. І, як результат, суб’єктивне поняття істини ми сприймаємо як об’єктивне. Кант зазначає, що для того, щоб уникнути помилковості, потрібно спробувати виявити і пояснити його джерело – бачення. Тобто навіть якщо ти і зрозумів свою помилковість, то потрібно не просто визнати це і виправити свою помилку, а спробувати зрозуміти, пояснити чому саме вона виникла. Бо якщо цього не зробити, то те ж бачення потім може знову проявитись і спричинити нові помилки. Якщо не знищити це бачення, то у нас все ще будуть сумніви стосовно того чи є щось певне помилковим чи ні. Кант каже, що це дуже складно і мало хто з філософів так робив. А як же виявити бачення як основу помилковості? Одним зі способів є порівняння своїх власних суджень із судженнями інших людей. Якщо судження не співпадають, то, звісно, не потрібно відкидати власні судження і приймати інші, потрібно просто задуматись і дослідити свої судження на наявність цього бачення. Кант також чітко виділяє правила і умови попередження виникнення помилковості:

-         мислити самостійно

-         мислити „широко”, тобто у мисленні намагатись ставити себе на місце іншого, сприймати інші точки зору

-         послідовне мислення, що означає у мисленні не суперечити собі, бути послідовним у своїх судженнях.

2. Фреге про логічні дослідження

За Фреге логіка призначена для пізнання законів істинності. Але щоб не виникало непорозумінь і зайвих запитань, він наголошує на тому, що використовує слово «істинний» - не в сенсі «справжній» чи «правдивий». Він має на увазі лише ту істину, пізнання якої є ціллю науки. Фреге не може дати чіткого визначення істинності, бо вважає, що це поняття є надзвичайно своєрідним і складним і йому неможливо дати визначення. Поняття істинності відноситься до думки. Думка – дещо надчуттєве. І, відповідно, істина – надчуттєва. Істинність не є такою властивістю, яка відповідає певному виду чуттєвих вражень, тобто ми не можемо її побачити, почути, відчути на запах. Ми не можемо жодному об’єкту приписати будь-яку властивість, одночасно не визнавши істинною думку про те, що даний об’єкт має дану властивість. Щоб краще дослідити, зрозуміти поняття думки, Фреге наводить класифікацію речень, адже думка і речення пов’язані між собою: речення висловлює думку. Отже, філософ вважає, що речення, що висловлюють наказ, бажання і прохання не є такими, щоб можна було говорити про їх  істинність, оскільки їх сенс не є думкою. Можна говорити про істинність речень, що висловлюють ствердження, повідомлення, а також відповідей на загальні запитання (що потребують відповіді «так» або «ні»).