1. Арістотель про щастя
Аристотель змальовує різні типи людської поведінки, різні типи людей, що мають ті або інші чесноти чи пороки.
За Аристотелем притаманний чіткий розподіл чеснот «справедливість», де він вбачає дві форми; «розподільна справедливість» (кожному своє) та «урівняльна справедливість», що виправляє ті хиби, недостачі, що існують через порушення законів . Правильну середину завжди знаходить розум, адже розум (знання) залишаються основним етичним чинником. Вважається, що всяке мистецтво і всяке вчення, так само як дія чи свідомий вибір, прагнуть до певного блага, тому благо – це те , до чого все прагне. Найвище благо – це щастя, а благоденство – щасливе життя. Для одних благо – це задоволення (багатство), інколи воно змінюється (адже захворівши, люди бачать щастя у здоров’ї), але є й інше благо, саме по собі, яке виступає для всіх благ причиною. Існує три основні способи життя – життя, сповнене насолод «тваринне»; державне; споглядальне (загальне благо). Благо не може бути чимось всезагальним і єдиним, адже воно визначається у кількох категоріях (категорія відношення – як користь).
2.Позиції А. Кентерберійського («вірую, щоб розуміти») та П. Абеляра («мислю, щоб вірити»)
Представник схоластики – Ансельм Кентерберійський . Його позиція «вірю. Щоб розуміти» - означає, що мислення слід підпорядковувати вірі, без якої немає дійсного пізнання. Девіз Ансельма – «віра шукає розум» - характерний для цілого періоду схоластики. Ансельм займає позицію поміркованого реалізму. Відомий Ансельм також доказами буття Бога, з яких найпопулярніший онтологічний, де з поняття Бога як ідеї вищої досконалості виводиться ідея реального існування. Якщо Бог як ідея утримує в собі всю реальність – отже, сам він дійсно існує. Ансельм Кентерберійський сформував також принцип необхідності пояснення віри розумом. Він є засновником схоластичної теології і метафізики. Бог у нього – причина світу: як зразок, як творець, як ціль.
А у П’єра Абеляра думка протилежна – мислю, щоб вірити. Його праці можна розділити на особистісні (екзистенціальні), теологічні та логічні. Заслуга Абеляра, головним чином, полягає в тому, що він розвиває діалектику, намагається знайти докази для обґрунтування положень віри, адже неможливо вірити в те, що незрозуміло. Звідси його принцип: «пізнаю те, в що вірю». Абеляр є перший представник концептуалізму – поміркованого номіналізму, що визнає реальність загального на противагу твердженням реалістів .
3. Гадамер про зв’язок філософії та мистецтва
За словами Гадамера, близькість філософії та поезії була усвідомлена ще в часи Гердера й німецької романтики.З одного боку, каже Гадамер, поезія та філософія – різні, вони як «близьке і далеке», як образ і поняття. Але ж, з іншого - вони схожі, адже мова – «спільний засіб для мислення й для творення», тому «будь-яке мовлення завжди спроможне звертатись і до образу, і до думки».
Орешко Марія.
ОтветитьУдалитьНу стосовно Абеляра та Кентерберійського я сюди б ще для повного щастя додала б Декатра.
Щоб існувати, я мислю,а мислю, щоб вірити, а вірую, щою розуміти.....)))
Щодо щастя.
ОтветитьУдалитьВиходячи з думок Арістотеля , можна сказати, що державний спосіб життя не приносить щастя, адже метою його є пошана, яка цілком залежить від народу, а не від того, хто прагне її отримати. Вшанована людина буде завжди зобов'язана тому, хто возніс її до такого рівня. До того ж, як людину наділили пошаною, так в один день у ній можуть і відмовити. Отже, однією із категорій щастя є свобода і особиста незалежність від такого собі морального боргу.
Ще Арістотель зазначає, що невід'ємним чинником щастя є самодостатність, зокрема родина, а не соціальний статус чи особисті досягнення. Справді, самотність здатна породити радше гордість, а не щастя. Отже, ще однією категорією щастя є спілкування і наявність спорідненої душі.
Медвідь Валерія