Фройдівське поняття свідомості як хибного, ілюзорного образу дійсності.

Зігмунд Фройд – австрійський психолог і психіатр, засновник психоаналізу. Основною тезою психоаналізу є  поділ на свідоме та несвідоме. У своїй роботі «Я и Оно» Фройд виділяє такі підструктури душевного життя: Я, Над-Я (або Я-ідеал) та Воно. Я безпосередньо пов’язане зі свідомістю, несе функцію сприйняття зовнішнього світу, керується принципом реальності. Над-Я – найвища інстанція у структурі душевного життя, що виконує функцію внутрішнього цензора, совісті, формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, діяльність Над-Я залишається несвідомою. Над-Я зумовлене Едіповим комплексом і початковою бісексуальністю індивіда. Воно- глибинна підструктура душевного життя, що є несвідомою. Воно містить у собі нестримні сексуальні та агресивні потяги, керується принципом задоволення, знаходиться у конфліктних стосунках з Я та Над-Я. Фройд стверджує, що саме Воно скеровує поведінку людини. Отже, саме несвідоме визначає нашу діяльність, дійсність людини полягає в його несвідомому, свідоме ж є лише поверхневим шаром.

(Петрович Оля)

Матеріалістичне розуміння історії у Маркса

Карл Маркс -  відомий німецький філософ, економіст, журналіст, соціолог, що став творцем ідеологічної течії, яка, не зважаючи на її утопічність, значною мірою вплинула на розвиток теоретичної думки й історичні події ХХ сторіччя. Марксизм є ідеологічною течією, що основною метою вбачає перебудову суспільства на засадах соціалізму і комунізму шляхом революції, очоленої пролетаріатом, що призведе до повалення влади буржуазії та встановлення влади робітничого класу.  В результаті виникне суспільство, у якому не буде місця приватній власності, найманій праці, тобто не буде експлуатації людини людиною, буде скасований поділ суспільства на класи, усі будуть рівноправними. Звучить, звісно, привабливо, але нереально. Тому що абсолютна рівноправність неможлива, завжди будуть люди, що прагнутимуть чогось більшого, "виділятимуться з натовпу". Та і взагалі, кожна людина - неповторна, зі своїм внутрішнім світом, бажаннями та амбіціями і тому мені здається неможливим усіх прирівняти.


Сутність матеріалістичного розуміння історії за Марксом полягає у тому, що світ рухають не ідеї, концепції, вчення, а економічне виробництво. Тобто саме виробництво матеріальних благ складає основу, на якій розвиваються усі інші інституції: мистецтво, право, мораль релігійні уявлення, інші форми прояву людської життєдіяльності, а не навпаки. Історія людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.


(Петрович Ольга)

Огаркова Марія

К.Маркс як основоположник соціалістичного підходу до критики капіталістичної економіки

                Не дивлячись на сучасну «моду» та тенденції щодо безпощадної критики праць К.Маркса, він є найбільш видатними автором з точки зору аналізу ринкової економіки. Для найбільш повного розуміння внеску Маркса до філософської та економічної думки, необхідно абстрагуватися від тих ідеологічних ярликів, котрі були навішані на нього з початку 20 ст. Вся справа в тому, що Маркс не був причиною громадянської війни на теренах Російської Імперії, і не був причиною провалу економічної політики в Радянському Союзі. Маркс описував комунізм лише в ранніх працях. 99% від обсягу його праць – критика саме ринкових відносин.

                Діалектично-матеріалістичних підхід Маркса давав змогу в першу чергу зрозуміти, хто є хто. Маркс, розкриваючи саму суть ринкової економіки, та рух створюваної через працю вартості, визначав «паразитів» економічного кругообігу. За К.Марксом, підприємці, експлуатуючи найманого працівника, отримували частину від створюваного ним продукту у вигляді доданої вартості, і за безконтрольних умов, такі економічні відносини могли призвести до того, що підприємці отримуватимуть надприбутки, а працівники будуть працювати за копійки.

Як ефективно (продуктивно та якісно) мислити?

(Петрович Ольга)

1. Кант про логічну довершеність знань. 

Кант основну увагу приділяє визначенню поняття істини. Адже саме істина є основною досконалістю знання, а отже і метою здобуття знань. Але на шляху до досягнення істини потрібно бути обачними, адже існує поняття помилковості (заблуждение) – хибності (ложности), що приймається за істинність. А хибність, у свою чергу, є протилежністю істинності, а отже, зовсім не є тим, до чого ми прагнемо. Причиною виникнення помилковості Кант вважає непомітний вплив чуттєвості на розум, на наші судження. Під дією почуттів, емоцій те, що є суб’єктивним, ми сприймаємо як об’єктивне. Отже, те, що ми бачимо як істину(бачення істини), змішуємо із самою істиною. І саме бачення робить можливим помилковість, є її джерелом. Також джерелом помилковості є і сам розум, адже він „недооцінює” вплив чуттєвості на себе, не приділяє йому належної уваги. І, як результат, суб’єктивне поняття істини ми сприймаємо як об’єктивне. Кант зазначає, що для того, щоб уникнути помилковості, потрібно спробувати виявити і пояснити його джерело – бачення. Тобто навіть якщо ти і зрозумів свою помилковість, то потрібно не просто визнати це і виправити свою помилку, а спробувати зрозуміти, пояснити чому саме вона виникла. Бо якщо цього не зробити, то те ж бачення потім може знову проявитись і спричинити нові помилки. Якщо не знищити це бачення, то у нас все ще будуть сумніви стосовно того чи є щось певне помилковим чи ні. Кант каже, що це дуже складно і мало хто з філософів так робив. А як же виявити бачення як основу помилковості? Одним зі способів є порівняння своїх власних суджень із судженнями інших людей. Якщо судження не співпадають, то, звісно, не потрібно відкидати власні судження і приймати інші, потрібно просто задуматись і дослідити свої судження на наявність цього бачення. Кант також чітко виділяє правила і умови попередження виникнення помилковості:

-         мислити самостійно

-         мислити „широко”, тобто у мисленні намагатись ставити себе на місце іншого, сприймати інші точки зору

-         послідовне мислення, що означає у мисленні не суперечити собі, бути послідовним у своїх судженнях.

2. Фреге про логічні дослідження

За Фреге логіка призначена для пізнання законів істинності. Але щоб не виникало непорозумінь і зайвих запитань, він наголошує на тому, що використовує слово «істинний» - не в сенсі «справжній» чи «правдивий». Він має на увазі лише ту істину, пізнання якої є ціллю науки. Фреге не може дати чіткого визначення істинності, бо вважає, що це поняття є надзвичайно своєрідним і складним і йому неможливо дати визначення. Поняття істинності відноситься до думки. Думка – дещо надчуттєве. І, відповідно, істина – надчуттєва. Істинність не є такою властивістю, яка відповідає певному виду чуттєвих вражень, тобто ми не можемо її побачити, почути, відчути на запах. Ми не можемо жодному об’єкту приписати будь-яку властивість, одночасно не визнавши істинною думку про те, що даний об’єкт має дану властивість. Щоб краще дослідити, зрозуміти поняття думки, Фреге наводить класифікацію речень, адже думка і речення пов’язані між собою: речення висловлює думку. Отже, філософ вважає, що речення, що висловлюють наказ, бажання і прохання не є такими, щоб можна було говорити про їх  істинність, оскільки їх сенс не є думкою. Можна говорити про істинність речень, що висловлюють ствердження, повідомлення, а також відповідей на загальні запитання (що потребують відповіді «так» або «ні»).

Огаркова Марія. Семінар 9

1.      Кантівський трансценденталізм: питання про умови можливості

У філософії І. Канта трансцендентальним називаються апріорні форми пізнання, які зумовлюють і визначають можливість усякого досвіду і організовують (оформляють) емпіричне пізнання. Трансцендентальним формами чуттєвості є простір і час, трансцендентальним формами розуму - категорії (субстанція, причинність та ін.) Трансцендентальне (апріорне) протистоїть, з одного боку, емпіричному (досвідченому, апостеріорного), яке вона оформляє, а з іншого боку, - трансцендентному - виходить за межі досвіду, речей в собі.

У Канта трансцендентальне єдність апперцепції це об'єкт. Тобто об'єктом є трансцендентальне єдність (з'єднання двох частин змісту через межу іманентного і трансцендентного) - емпіричної апперцепції сприйманого змісту деякої речі-в-собі і чистої апперцепції мислимого змісту цієї ж речі-в-собі. Іманентним в цьому з'єднанні є досвід (зміст емпіричної апперцепції), а трансцендентним є мислення (зміст чистої апперцепції).

Трансцендентальне пізнання, за Кантом, - це пізнання апріорних умов можливого досвіду. Саме воно є завданням трансцендентальної філософії:

Я називаю трансцендентальним усе знання, що займається не стільки предметами, скільки видами нашого пізнання предметів, оскільки це пізнання повинно бути можливим a priori. Система таких понять називалася б трансцендентальної філософією

3.      Ліотар про деконструкцію модерну

Ліотар (Lyotard) Жан-Франсуа (10 серпня 1924, Версаль - 24 квітня 1998 - Париж) - французький постфрейдіст, одним з перших поставив проблему кореляції постмодернізму і постнекласичної науки.Ліотар вважає постмодернізм частиною модернізму, яка захована в останньому. В умовах кризи гуманізму і традиційних естетичних цінностей (прекрасного, піднесеного, геніального, ідеального) мобільна постмодерністська частина вийшла на перший план, оновивши модернізм плюралізмом форм і технічних прийомів, а також зближенням з масовою культурою.
Специфіка стану постмодерну полягає в розчаруванні в недавньому ідеалі науковості, пов'язаному з оптимізацією систем, їх потужністю і ефективністю. Співвіднесення наукових відкриттів з питаннями етики і політики висвітило небезпека перетворення нового знання в інформаційний товар - джерело наживи та інструмент влади. У зв'язку з цим оцінки істинності і об'єктивності наукового пізнання доповнюються ціннісно-цільовими установками не тільки на ефективність, а й на справедливість, гуманістична, красу.

Огаркова Марія. Семінар 3

1. Гусерль про виникнення філософії та Європи як певного типу культури

На думку Гурселя європейська філософія виникла на підгрунті античного мислення, адже попередні культури не торкалися таких вагомих питань, як ідеологія суспільства, духовні цілі, осмислення буття. На його думку духовна Європа стала центром філософії.Завдяки ідеям людина стає повною, її духовне життя вступає в постійний прцес оновлення. Виникає новий стиль особистого буття у своєму життєвому колі. Разом з цим виникає новий спосіб усуспільнення і нова фоорма постійних спільнот, духовне життя,усуспільнення завдяки любові до ідеї. Звичайно, всі ідеї філософів відрізяються, але все вони прагнуть одного- до всеосягення світу, істини.

2.Епос Гесіода. Що таке космогонічне питання?

Гесіод фактично описав всіх грецьких богів, систематизував. Античне уявлення про створення світу- це группа космологічних міфів та переказів в міфологіях і релігії. особливісю яких є наявність деміурга або бога - творця дії або воля якого є причиною і рушійною силою послідовного ланцюга актів творінняю.Сучасна точка зору,що народження життя могло відбутися тільки з рідкої води. Сучасна точка зору побудована на нацуі та має логічне пояснення, яке доводиться. А Антична точка зору базується на незнання, але потребі пояснити те, що незрозуміло.

Огаркова Марія . Семінар 5

Як ефективно (продуктивно та якісно) мислити?

1. Кант про логічну довершеність знань

За Кантом головна довершаність знань - є істина. Істина складається із співвідношенням знання предмета.
Що є істина?
-Загальний  матеріальний критерій істини неможливий, це було б противоречним
-Знання, істине по відношенню одного об 'єкта може бут хибним по відношенню до іншого
Але! Формальні критеріх істинності можуть існувати. Така істинність складається із їх відмінностей.
 Також Кант зауважив критерії у логіки:
1) Це закон протиріччя( цим законом визначається догічна можливість знання)
2) Закон достатньої підстави( визначається логічна реальність знання)
3)Закон виключення третього(тобто логіка може бути або хибна або істина, іншого немає)
Також Кант пише про правила уникнення помилок. Він каже, що максимум самостійного мислення-є проствітленним мисленням. Ще при мисленні необхідно ставити себе на точку зору мислячого, щоб більш зрозуміти. Треба мислити у  згоді самим з собою, і треба приміняти максимум послідовного та зв'язного мислення.

2. Готтлоб Фреге
Сверджує, що естетика співставляється із прекрасним, естика- з добром, а логіка- з істиною.Відкривати істину- задача науки.Логіка призначена для пізнання законів істини. Із законів істинності виводяться правила, визаначаючі мислення, судження, заключення.

3. Фреге був впевнений, що для логіки істина дуже важлива. Логіка пов'язана з істиною, як фізика з теплом.А саме думка- це те, до чого відноситься поняття істинності. Наша думка признається істиною не сама по собі, а тільки в залежності від того чи співпадає вона з з чиєюсь іншою думкою чи ні.

4. За Расселлом філософія не зводиться до аналізу буденної мови, як вважають послідовники філософії мовного аналізу, і ії роль не обмежується функцією загального методу розв'язання практичних проблем, на чому наполягають прибічники прагматизму. Расселл обстоював філософське поняття кореспондентної істини як відповідності фактам, які як такі значною мірою не піддатливі людському контролю. На його думку, об'єктивне поняття істини впроваджує необхідний елемент стриманості людини щодо універсуму і тим служить противагою прагматистському «отруєнню владою».

Огаркова Марія . Семінар 4

1. Започаткування логіки Аристотелем.  Учасниками діалогу є Сократ і що приїхав до Афін з Еліди  та Гіппій - дипломат і вчитель мудрості (софіст). Сократ цікавиться, чому древні мудреці (наприклад, Біант) у відмінності від сучасних (Горгий, Продік, Протагор) не займалися державними справами. Потім виявляється, що найбільш холодний прийом софістам надавали спартанці, які вважали за краще отримувати мудрість не від чужоземних мудреців, а від своїх предків. Причому в шані у них виняткове знання власної історії. Потім Сократ ставить питання: що є прекрасне? При цьому він стверджує, ніби хтось сам задав йому це питання і поставив його, Сократа, у глухий кут. При цьому Сократ запитує "не про те, що прекрасно, а про те, що таке прекрасне".
   
   Гіппій намагається навести приклад, стверджуючи, що прекрасне - це прекрасна дівчина Сократ зауважує, що прекрасною дівчина стає не сама по собі, а завдяки . Так само як завдяки цій красі прекрасною може бути не тільки дівчина, а й коня , а також ліра  і горщик . Потім Сократ зазначає, що прекрасним горщиком може вважатися той горщик, який найбільшою мірою відповідає своєму призначенню, якщо він зроблений хорошим майстром. Гіппій заперечує, що це ніяк не прояснює суть справи. На це Сократ згадує вислів Геракліта: З мавп прекраснейшая потворна, якщо порівняти її з людським родом. Далі вони роблять такий висновок: Різноманітні речі стають прекрасними завдяки якоїсь ідеї. Виробляючи подальші роздуми, Сократ стверджує, що прекрасне придатне, корисно і приємно. Однак при цьому Сократ також говорить, що краса є причина блага , з чого випливає, що краса і благо не одне і теж, як не одне і те ж батько і син
   Далі Сократ розбирає відносини приємного і прекрасного, зауважуючи, що вони не перебувають у відношенні тотожності, оскільки не все прекрасне приємно (наприклад, прекрасні закони), і не все приємне прекрасно.
   В кінці діалогу Сократ визнає, що прекрасне складне

2.Тлумачення феномену метафізики М. Гайдеггером та його ідея «подолання метафізики»

Стверджує, що істина -є свобода,при чому сутність розуміється як основа внутрішньої можливості того, що в першу чергу і у цілому признається відомим. Але у розуміння свободи ми розуміємо не істину і вже зовсім не не її сутність. Положення, що сутність істини ( правильність висловлювання) є свобода, повинно бути страшним. Вміщуючи сутність істини у  свободи, чи не означає це залишити істину на свавілля людині? Істина наблужується тут до суб'єктивності людського суб'єкта, а неістина- це також протилежність істині, із- за чого вона являється її несущністю. Свобода- сутність людини. Сутність свободи не потребує подальших питань , т.я. що таке людин знає кожний.

А далі є питання: що таке ніщо?
Ставлячи це питання ми припускаємо що ніщо є щось..яке тим чи іншим чином є як деяке суще. Проте від сущого ніщо абсолютно відрізняється. Питання само себе позбавлює власного предмета, відповідно і ніяка відповідь цілком неможлива.
- ніщо первісніше, ніж ні і заперечення
-жах трохи відкриває ніщо
Жах зовсім не спосіб пізнання Ніщо. І все- таки завдяки йому і в ньому Ніщо трохи відкривається нам. 

Огаркова Марія. Семінар 8

1. Арістотель про щастя

 Аристотель змальовує різні типи людської поведінки, різні типи людей, що мають ті або інші чесноти чи пороки.

За Аристотелем  притаманний чіткий розподіл чеснот «справедливість», де він вбачає дві форми; «розподільна справедливість» (кожному своє) та «урівняльна справедливість», що виправляє ті хиби, недостачі, що існують через порушення законів . Правильну середину завжди знаходить розум, адже розум (знання) залишаються основним етичним чинником.  Вважається, що всяке мистецтво і всяке вчення, так само як дія чи свідомий вибір, прагнуть до певного блага, тому благо – це те , до чого все прагне. Найвище благо – це щастя, а благоденство – щасливе життя. Для одних благо – це задоволення (багатство), інколи воно змінюється (адже захворівши, люди бачать щастя у здоров’ї), але є й інше благо, саме по собі, яке виступає для всіх благ причиною.  Існує три основні способи життя – життя, сповнене насолод «тваринне»; державне; споглядальне (загальне благо). Благо не може бути чимось всезагальним і єдиним, адже воно визначається у кількох категоріях (категорія відношення – як користь).

2.Позиції А. Кентерберійського («вірую, щоб розуміти») та П. Абеляра («мислю, щоб вірити») 

 Представник схоластики – Ансельм Кентерберійський . Його позиція «вірю. Щоб розуміти» - означає, що мислення слід підпорядковувати вірі, без якої немає дійсного пізнання. Девіз Ансельма – «віра шукає розум» - характерний для цілого періоду схоластики. Ансельм займає позицію поміркованого реалізму.  Відомий Ансельм також доказами буття Бога, з яких найпопулярніший онтологічний, де з поняття Бога як ідеї вищої досконалості виводиться ідея реального існування. Якщо Бог як ідея утримує в собі всю реальність – отже, сам він дійсно існує. Ансельм Кентерберійський сформував також принцип необхідності пояснення віри розумом. Він є засновником схоластичної теології і метафізики. Бог у нього – причина світу: як зразок, як творець, як ціль.

А у П’єра Абеляра  думка протилежна – мислю, щоб вірити. Його праці можна розділити на особистісні (екзистенціальні), теологічні та логічні. Заслуга Абеляра, головним чином, полягає в тому, що він розвиває діалектику, намагається знайти докази для обґрунтування положень віри, адже неможливо вірити в те, що незрозуміло. Звідси його принцип: «пізнаю те, в що вірю». Абеляр є перший представник концептуалізму – поміркованого номіналізму, що визнає реальність загального на противагу твердженням реалістів .

3. Гадамер про зв’язок філософії та мистецтва

За словами Гадамера, близькість філософії та поезії була усвідомлена ще в часи Гердера й німецької романтики.З  одного боку, каже Гадамер, поезія та філософія – різні, вони як «близьке і далеке», як образ і поняття. Але ж, з іншого - вони схожі, адже мова – «спільний засіб для мислення й для творення», тому «будь-яке мовлення завжди спроможне звертатись і до образу, і до думки».

Огаркова Марія. Семінар 6

1. Теорія ідей Платона. (Символ печери)  

У своєму повсякденному житті ми вважаємо первинними речі, а не ідеї. Цю проблему і піднімає Платон у міфі про печеру. Люди схильні піддаватися впливу чуттів і сприймаємо лише ті речі, які насправді є лише тінями ідей. Платон ототожнює людей з в'язнями печери, які перебувають у світі ілюзій, але здатні осягнути справжню реальність і вийти за межі матеріального світу. 

 Філософ каже, що світ ділиться на світ ідей та світ речей. В'язні печери - в'язні світу речей. Буття у Платона - вічне, незмінне, недоступне чуттєвому сприйняттю, тому людина може осягнути світ ідей за допомогою розуму. А речі, які бачили в'язні це всього на всього бліді тіні справжніх речей, які доносяться з істинного світу. У Платона є два засоби пізнання: те, що фіксується розумом та чуттям. Але істину за Платоном можна осягнути лише розумом, оскільки чуття доволі часто обманюють людину. Також він зазначає, що людина ніколи не здогадалась про якісь речі, якби не розум. 

2. Декарт про метод пізнання

  За словами Декарта, істину можна пізнати лише тоді, коли ми будемо ставити інколи всі речі під сумнів, і тоді дійсно можна буде поринути у світ правди. А мислення - це найголовніше у житті, істина починається з мислення (твердження: "Мислю, отже існую").  Декарт писав, що відмінність між "моїм"мисленням та "моїм"буттям - не можлива, тому що воно є єдиним цілим. Говорячи про відмінність духа та тіла, то можна казати про дуалізм Декарта. У нього дух та матерія є наче незалежні, але існують паралельно один від одного.

3. Фейєрабенд про значення науки

Фейєрабенд доводить, що наука насправді не є всією істиною, як здається багатьом сучасникам. Набагато більш цінними є, наприклад, міфи, бо вони поклали початок культурі, створили її, в той час, як наука лише змінила її. Багато наукових досліджень мають корені у переднаукових віруваннях. Фейєрабенд робить висновок, що наука повинна бути відділеною від держави так само, як і релігія, бо наука - це також одна із форм ідеології.

4. Кун зазначає, що він намагався по можливості вказати на  «філософський сенс» і виокремити його основні аспекти. Заслуга філософії полягає, по Куну, зокрема, в тому, що вона «дала життя стільком спеціальним наук», які - хоча б уже за це - повинні бути завжди їй вдячні. Однак при переході до нової парадигми, яка передбачає і нове, більш чітке визначення галузі дослідження, вчені не повинні залишатися тільки «в лабіринтах філософії» (ігноруючи інші чинники при виборі парадигм), бо будуть "приречені на ізоляцію».
З точки зору Куна, хоча «вчені в загальному не зобов'язані і не хочуть бути філософами», але, незалежно від свого бажання, вони змушені ними ставати - «особливо в періоди криз усвідомлення, коли вчені звертаються до філософського аналізу як засобу для розкриття загадок у їх області ».
 У зв'язку з цим Кун вважає далеко не випадковим, що появі фізики Ньютона, теорії відносності та квантової механіки «передували і супроводжували фундаментальні філософські дослідження сучасної їм наукової традиції» . Не випадковим вважає він і те, що в обох цих періодах вирішальну роль у процесі дослідження грав уявний експеримент (Галілей, Ейнштейн, Бор та ін) - філософський по своїй суті. Звернення по допомогу до філософії і обговорення її фундаментальних положень - це важливі симптоми переходу від нормального дослідження до екстраординарної, від старої парадигми до нової через наукову революцію.

Огаркова Марія . ''Ідеалістичне розуміння людини як «тварини, що творить символи»''

Дійсно, людину оточцють символи і образи, деякі перетворились на талісмани і амулети, надаючи їм  охоронні властивості..Символ-знак, сутність, яка позначає іншу сутність. Знаком можуть виступати об'єкт, зображення, слово, що заміняє собою поняття, використовуючи для цього асоціацію. Символи вказують на ідеі, поняття або інші абстракції. Будь-який символ в силу своїх особливостей функціонує в суспільстві не просто як знак,  що несе інформацію. Це є знак,  який виступає як систематизований принцип людських дій і вольової спрямованості.
 Люди, майже як і тварини, так само сприймають внутрішні і зовнішні враження. Ми також інстинктивно реагуємо на зовнішні фактори, рухи та дії.''Раціональна риса дійсно внутрішньо властива всім видам людської діяльності''. Філософ Кассірер виявляє людину як ''animal symbolicum'' , тобто   ''тварину, утворюючу символи'' . Людину, на яку можливо дивитис крізь створену нею культуру ( Крізь мову, міфи, релігію,мистецтво, науку, історію). Вивчаючи людину, як розвиваючу себе істоту. Наприклад, мова, іі завжди пов'язують з розумом, а в цілом це лише абстрактна думка..   ''Адже спочатку мова виражала не думки і ідеї, а відчуття і ефекти'' . А тварини- вони стоять на місці свого існування. Розвиток відбувається у зв'язку із зміною зовнішнього фактору. Вводячи поняття   ''animal symbolicum''   Кассірер звертає увагу на відмінність від тварини, зрозуміти шлях цивілізації. Філософ робить такий висновок: людина відрізняється тим від тварини, що вміє символічно мислити, надаючи символам об'єктивного значення і можливість їх сприймати іншими людьми. Символічна система спрощує взаємодію між людьми, робить їх зрозумілішими. І це вміння- мислити, символічно надає можливість розвитку людської цивілізапції. 

ОСАДЧА АНАСТАСІЯ семінар 7

Осадча Анастасія Русланівна Семінар 7
Римський стоїзм(Сенека)
Сенека,як філософ віддавав перевагу більше зневаженню благ,засуджував потяг до багацтва. Про це це він говорив та писав у своїх працях. Щодо римлян,то їхня філософія була ніби неприступною фортецею,адже для суспільства того часу були характерні потяги до зовнішніх благ,а не внустішніх. Цим і відрізнявся від римлян Сенека, тому що він не жив тим життям.
Сартр: «Екзистенціалізм-це гуманізм»
Екзистенціалізм- це течія в філософії,що вважає реальним лише існування людини та її переживань Основним напрямом є свобода,яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Сартр вважав,що людина – це ніщо,або свобода. Певшим принципом екзистенціалізму є сама людина, та те що вона робить,а саме людське життя- це можливість. Людина є єдиним творцем цінностей, яка приречена на свободу, яка є внутрішньою свободою вибору.
Також філософ виступає на захист екзистенціалізму від багатьох висловлювань щодо цього вчення. Автор також розповідає нам про вихідний пункт екзистенціалізму і каже : «якщо бога немає, то все дозволено» І тому,у людини немає виправдань.
Паскаль про людину як «мислячу очеретину»
Паскаль вважав,що велич людини знаходиться в її здібності раціонально мислити. А повага – це ціль людини. Паскаль говорив,що людина не повинна порівнювати себе з кимось чи чимось, а повинна бути самою собою. Паскаль стверджував,що людина не повинна зупинятись,вона має постійно рухатись , тому що рух – це кругообіг нашого життя,без якого наше життя не має сенсу та є неповноцінне.
Касірер про символічну систему адаптації людини до світу
Касірер стверджував,що єдиною відмінністю між людиною і твариною є те,що людина здатна мислити,для забезпечення об’єктивного оцінення ситуації чи певного об’єкту. Здатність людини до мислення одразуж піднімає її на вищий рівень від інших земних істот і це дає поштовх для розвитку нашої цивілізації. Хоча людина,як і тварина сприймає усі зовнішні та внутрішні фактори як і інші істоти,але людина здатна осмислити все,що є недоспаним для інших.
Касірер пов’язує мову з розумов,але не можна сказати,що це повноцінне поняття,адже мова- це абстрантре поняття.
Також Касірер вводить такий термін як « animal symbolicum»?, що в перекладі означає «тварина утворююча символи» і цим пояснює відмінність людського від тваринного та дає зрозуміти шлях цивілізації.

Дві сторони однієї медалі (Tischencko Anastasia)

Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а
трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина —
вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має
розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною
мовою розмовляє.

Талмуд. Трактат Авот.

Герман Гессе "Сиддхартха" (Tischenko Anastasia)

"Грешник вовсе не становиться Буддой, не находиться в развитии, хотя наше мышление неспособно иначе представить себе подобные вещи. Нет, в грешнике уже сегодня, сейчас присутствует грядущий Будда, все его будущее уже существует, и тебе надлежит почитать в нем, в себе, в каждом Будду завтрашнего, пока не состоявшегося, сокрытого. Мир, друг Говинда не является несовершенным и не проходит долгий, неспешный путь к совершенству, нет, он совершенен в каждый свой миг, все грехи уже несут в себе свое отпущенье, во всяком малом дитяти уже присутствует старец, во всяком новорожденном младенце - смерть, во всяком умирающем - жизнь." 


Ваші коментарі.

Шененко Марія, Філософія як строге знання у Декарта

Декарт розуміє під поняттям «філософія» заняття мудрістю, і мудрість ця, на його думку, полягає не тільки в розсудливості, але і в «досконалому знанні всього того, що може пізнати людина». Він вважав, що для серйозного філософствування потрібно відкинути усілякі забобони, а також не приймати за істину щось, попередньо це не дослідивши. Не варто довіряти тому, що хоча б один раз нас обмануло, - говорить Декарт.
У його працях ми бачимо, що він не надто радив довіряти також і чуттєвості, пояснюючи це тим, що чуттєвість інколи помиляється. А людині мислячій, насамперед філософу, потрібно бути розсудливим.
Строгість завжди передбачає раціональність, а Декарта ми знаємо також як засновника раціоналізму, тобто такої теорії пізнання, згідно з якою істини мають джерелом не чуттєве пізнання, а розум.

Приходько Катерина семінар 6

Приходько Катерина семінар 6

1)Теорія ідей Платона. (Символ печери)

Платон розділяв світ ідей та світ речей. Кожна річ має свою ідею - незмінність, вічність, те, що досяжне тільки розуму, те, що робить річ такою, якою вона є. На думку Платона, те, що ми бачимо - це лише образне вираження того, що можна побачити думкою. У "Государстві" Платон протиставляє світ "ідей" та світ "речей" за допомогою символу печери, у якій сидяти прикуті люди,повернуті спиною до виходу.Оскільки в'язні не можуть поворухнутися,з того, що відбувається на вулиці, вони  можуть бачити лише тіні на стіні, з яких вже потім і створюють певне уявлення про предмет.Таким, на думку Платона,є і увесь світ. Цих в'язнів Платон порівнює зі звичайними людьми, котрі дивлячись на предмет насправді не бачать його сутності, а лише суб'єктивно сприймають спотворену її подобу, яку дуже влучно Платон поріняв з тінню.

2) Декарт про метод пізнання.

На думку Декарта, для того щоб пізнати істину потрібно взяти під сумнів усі речі і відкинути все те, в чому ми можемо сумніватися.Потім за допомогою мислення та певних правил філософування, в яких Декарт вбачає принципи людсього пізнання, людина зможе набути навичку вироблення точних понять.Ось ці правила: 1.Відкинути всі думки, які раніше ви вважали істинними. 2. Виокремити с усіх понять більш чіткі та ясні, прийняти їх за істинні. Роблячи так , стає очевидним золоте правило Декарта "Я мислю, отже я існую".

 Далі Декарт формулює 4 закони, яких треба дотримуватися, щоб пізнати істину:1. Звертати увагу лише на те, що не викликає сумніву, не робити швидких висновків.2. Проблему ділити на маленькі частини, щоб краще її вирішити. 3. Йти від простішого до складнішого, дотримуватися послідовності.4. Постійно перевіряти свої судження, щоб уникнути помилок.

     3. Фейєрабенд про значення науки.

На думку Фейєрабенда, наука  має два аспекти:  перший ,той що покращує наше життя, а другий, той що його обмежує, оскільки наука має властивість заміняти попередні знання новими, повністю нехтуючи ними. На прикладі міфів, які на його думку є основою багатьох наук, відкриттів, досягнень, Фейєрабенд показує, що стародавні люди мали більше можвилостей і зробили більше, ніж теперешні раціоналістичні дослідження світу.  Сучасні вченя з астрономії, медицини т.д є "перефразованим плагіатом", взятий у античних авторитетів. Отже, на мою думку, сучасна наука - це систематизація та доповнення знань, які були відомі раніше стародавнім людям. Звичайно, вона має неабияку цінність, але більш ранні ідеї та позанаукові методи - вічні, в порівнянні з постійно змінними "істотними" сторонами науки, які змінюють одна одну з покоління в покоління. 

     4. Кун про зміну наукових парадигм.

Поняття "нова наука" досить тісто пов'язане з поняттям "парадигми", адже і те і інше повинно бути безпрецедентним та відкритим. Тобто, мати грунтовні підтвердження та давати відповіді на всі запитання. У рамках нової науки діє правило не створення нових теорій, а дослідження тих (попередніх), існування яких припускає парадигма. Тобто, парадигма - це правила за якими відбувається науковий процес. Але коли відкриття починають не відповідати очікуванню парадигми (аномалії), починається кризовий стан, цей період дістав назву екстраординарної науки. Аномалії,які спричинили цей кризовий стан стають предметом досліджень, таким чином або доповнюється стара парадигма або створюється нова.Ця наукова революція змушує бачити проблему по іншому, а от яка пардигма переможе залежить від кількості їх прибічників, аргументів, книг та статтей, які підтримують ту чи іншу парадигму.